Як покер допоміг Ніксону стати президентом США

9-го січня в невеличкому містечку Йорба-Лінда, що в окрузі Орандж на півдні штату Каліфорнія, відзначали річницю з дня народження однієї з найсуперечливіших постатей в історії США – Річарда Ніксона. Він запам’ятався передусім як перший і єдиний президент США, який достроково пішов у відставку. Ім’я Річарда Ніксона дискредитував «Вотергейтський скандал» - спроби його адміністрації приховати причетність до злому штаб-квартири Національного комітету Демократичної партії у Вашингтоні.

До чого тут покер? – спитаєте ви. Все просто: Річард Ніксон – мабуть, найвправніший картяр серед світових лідерів минулого і сьогодення. Ба більше, багато в чому завдяки покеру він став президентом США.

Від релігійної родини до покерного столу

Річард Ніксон зростав та виховувався у глибоко релігійній сім’ї квакерів, серед яких азартні ігри, пияцтво та лайка неприйнятні. Тому з покером майбутній президент США познайомився вже у досить зрілому віці – під час служби у ВМС США в розпал Другої світової війни. У ранзі лейтенанта він контролював матеріально-технічне переміщення зброї на авіабазі Гуадалканал, яка регулярно піддавалася японським бомбардуванням. Після переведення у більш спокійне місце Річард шукав способи відволіктися від військових дій і зменшити напруження. «Стрес від війни та гнітюча монотонність мого повсякденного життя зробили покер непереборною пристрастю. Покер і війна йшли пліч-о-пліч, карткова гра була поширеною розвагою серед солдатів, - пізніше у своїх мемуарах згадував Ніксон. Він вважав покер не лише цікавою і прибутковою справою, а й повчальною. 

В біографічній книзі Джонатана Ейткена «Ніксон: Життя» (Nixon: A Life) розповідається, що до служби у ВМС США майбутній політик ніколи не грав в карти. Покером Ніксон зацікавився вже безпосередньо на авіабазі, вечорами спостерігаючи за грою своїх побратимів. Перш ніж ризикувати своїми грошима, Річард хотів опанувати основи. Кен Г’юз, історик з Університету Вірджинії та автор книги «Фатальна політика: плівки Ніксона, війна у В'єтнамі та жертви переобрання (Fatal Politics: The Nixon Tapes, the Vietnam War, and the Casualties of Reelection), писав:

«Він проводив години й навіть цілі дні з найкращими гравцями, які були на авіабазі. Слухав їхні поради, вивчав поведінку і ходи».

Стратегія гри, яка привела до перемоги

Одного разу Ніксон запитав свого друга Джеймса Стюарта, чи існує надійний спосіб виграти в покер. «Якби це було так, я б вже сидів у Бразилії з п’ятьма мільйонами доларів на банківському рахунку», - у відповідь почув лейтенант. Проте Джеймс Стюарт додав, що існує стратегія, яка, на його думку, може спрацювати, якщо грати дуже дисципліновано. Вона передбачала пасувати приблизно у 80 відсотків роздач і залишатися в грі лише тоді, коли була впевненість, що у тебе найкращі карти.

Власне, саме цієї стратегії й дотримувався Ніксон, коли почав грати в покер. Очевидці відзначали, що майбутній президент досить швидко став майстерним картярем. В інтерв’ю журналу Life побратим Ніксона розповів історію про те, як Річард з парою двійок заблефував командира і виграв в нього 1,5 тисячі доларів. Цей випадок свідчить про те, що Річард, вочевидь, навчився читати інших гравців і зрозумів, як використовувати їхні психологічні вади. У «Мемуарах Річарда Ніксона» (RN: The Memoirs of Richard Nixon) політик писав:

«Я помітив, що люди, які мають сильні карти, зазвичай найменше та найтихіше говорять. Ті ж, хто блефує, схильні говорити голосно, чим видають себе».

Найбільш пам’ятний момент у покері

Момент у грі, який найбільше закарбувався в пам’яті Ніксона, стався того вечора, коли він зібрав бубновий роял-флаш. У підсумку холодно розіграв руку і максимізував свій виграш. Президент США згадував:

«Шанси обіграти мене становили приблизно 650,000:1. Звісно, я був дуже схвильований, але не виказував емоцій, зберігаючи покерфейс».

Покерна кар’єра Ніксона добігла кінця, коли закінчилася Друга світова війна. Достеменно невідомо, яку точно суму виграв майбутній політик. Історик Джон Алоїзіус Фаррелл у своїй книзі «Річард Ніксон: Життя» (Richard Nixon: The Life) писав, що, повернувшись додому до своєї дружини Пет, Річард дістав з кишені $8,000. Інші джерела оцінюють його виграш за дворічний період у $6,000-$10,000. А втім, якою не була б точна сума, це однаково були величезні гроші на той час (приблизно $140,000 за нинішніми мірками).

Гроші на політичну кар’єру

Попервах Ніксон планував витратити зароблені гроші на придбання житла. Проте його плани змінив несподіваний лист від бізнесмена Германа Перрі, який закликав Річарда балотуватися в Конгрес США, і гарантував свою підтримку. Зваживши всі за та проти, Ніксон погодився на пропозицію. Виграш в покер покрив приблизно 20% витрат виборчої кампанії. 

«Як тоді, так й зараз лише одиниці кандидатів в Конгрес здатні особисто покрити п’яту частину витрат», - відзначив біограф Ніксона.

Інвестиції швидко окупилися. Восени 1946 року Річард Ніксон досить легко переміг свого конкурента Джеррі Вурхіса і здобув місце в Конгресі. За сім років він обійняв посаду віцепрезидента в адміністрації іншого відомого політика-картяра - Дуайта Ейзенхауера, а в 1969 році був обраний президентом США.

Покер як школа політичної майстерності

Покер не лише забезпечив фінансову основу для старту політичної кар’єри Ніксона, а й допоміг розвинути важливі для успіху в цій сфері навички. Його дисциплінований підхід, вміння оцінювати ризики та читати людей, ймовірно, посприяли підйому по кар’єрній драбині, хоча й не змогли вберегти від падіння. 

Сам Ніксон вважав, що президент країни повинен володіти покерними навичками. У кількох інтерв’ю він проводив паралелі між грою і політикою. За його власними словами, під час переговорів з лідерами Китаю та СССР Річард випробовував навички гри в покер. Він контролював своє дихання, а його обличчя не видавало жодних емоцій, зберігаючи незворушність. Водночас Ніксон був відомий як чудовий перемовник. Він зазвичай добре вивчав своїх опонентів, і тільки потім вступав з ними у переговори, швидко встановлюючи повний контроль над дискусією. Біограф Ніксона підкреслив:

«Покер навчив його кількох уроків, які в результаті виявилися неоціненними, а деякі навіть вирішальними в його кар’єрі. Він навчився оцінювати своїх суперників, вибирати правильний момент для удару, симулювати слабкі місця і кинути білий рушник у правильний момент».